Rok sa pomaly končí. Vracajú sa mi spomienky. Najviac na tie ťažké chvíle. Keď sa všetko zdalo nad moje sily.

— Оксана взагалі не знає, що таке справжня робота, — голосно сказала Галина Степанівна, дивлячись на

— Чого це я маю утримувати дорослого чоловіка, поки він шукає себе на дивані в моїй квартирі?

Dnes sa mi stala vec, ktorú si budem pamätať dlho. Počas obvyklého behu lesom som stratil kľúče od auta.

— Оксано, добрий день. Ви дачу продали чи втекли звідти назавжди? — голос моєї сусідки Галини Степанівни

Deti sú moje korene. Tak to cítim celý život. Držia ma, keď sa pôda chveje. Keď je cesta ťažká a dlhá.

— Мамо, чого ви застигли? Підписуйте тут і тут — і звільняйте дачу до неділі. Це тепер моє.

За п’ять днів до весілля я побачив у парку жінку, яку чотири роки вважав людиною, що зрадила мене

– Галино, ти тільки не падай… Твого Миколу вчора з роддому бачили, з молодицею! – випалила Надія