Dnes sa mi stala vec, ktorú si budem pamätať dlho. Počas obvyklého behu lesom som stratil kľúče od auta.
— Оксано, добрий день. Ви дачу продали чи втекли звідти назавжди? — голос моєї сусідки Галини Степанівни
Deti sú moje korene. Tak to cítim celý život. Držia ma, keď sa pôda chveje. Keď je cesta ťažká a dlhá.
— Мамо, чого ви застигли? Підписуйте тут і тут — і звільняйте дачу до неділі. Це тепер моє.
За п’ять днів до весілля я побачив у парку жінку, яку чотири роки вважав людиною, що зрадила мене
– Галино, ти тільки не падай… Твого Миколу вчора з роддому бачили, з молодицею! – випалила Надія
Bolesť matky, ktorej deti už vyrástli, má zvláštnu podobu. Neprichádza s krikom. Nechce sa nikomu predvádzať.
Pani Helena stála pred svadobnou sálou s malou zamatovou škatuľkou v rukách. Srdce jej búšilo radosťou
Būdamas šešiasdešimt aštuonerių, paduoti skyrybą – nebuvo nei romantiškas gestas, nei vidutinio amžiaus krizė.