Volám sa Marta. Mám šesťdesiatdva rokov. S manželom sme spolu tridsaťosem rokov. Dnes sme sa prešli parkom

У нашому дворі на Вишневій, це в Ірпені під Києвом, роками стояла стара альтанка. Нею вже ніхто не користувався

Галина тримала шампур у руці й дивилася, як сік крапає на розпечене вугілля. Запах смаженого з дитинства

Sestry. Prečo vlastne existujú? Aby sa mali rady, aj so všetkými chybami. Aby sa neporovnávali.

Галина саме доварювала борщ, коли на кухню зайшов чоловік. «Галю, треба поговорити», — рішуче заявив Степан.

Na tú noc nikdy nezabudnem. Môj syn je dávno dospelý muž. Silný, samostatný. Taký, čo si poradí sám a

— І це весь обід? — голос Олі прозвучав, як тріснутий дзвіночок. Вона зазирнула в каструлю.

За п’ять годин до приїзду гостей я тихо зібрала валізу й поїхала в санаторій. А потім дивилася

Mám šesťdesiatdva rokov. Svoju slobodu nedám. Nikomu. Nepotrebujem muža, ktorý od mňa niečo čaká.